Україна веде фактично щоденну дипломатичну та військово-технічну боротьбу за ракети-перехоплювачі PAC-3 для систем Patriot, які залишаються одним із найважливіших засобів захисту українських міст від російської балістики. На тлі різкого скорочення поставок і глобального дефіциту таких ракет Київ паралельно намагається домовитися зі США про нові закупівлі, обміни черг у виробництві та можливе ліцензійне виробництво.
Про це 6 серпня заявив виконувач обов’язків міністра закордонних справ України Андрій Сибіга.
За його словами, нинішня ситуація на міжнародному ринку протиракетного озброєння надзвичайно складна через одночасний попит з боку України, США та союзників на Близькому Сході.
«Ми буквально б’ємося за кожну ракету», — заявив Сибіга, говорячи про PAC-3.
За його словами, питання ракет для Patriot перебуває на рівні особистого контролю президента Володимира Зеленського, а українські дипломати щоденно працюють над пошуком додаткових перехоплювачів.
Слова очільника МЗС прозвучали на тлі різкого погіршення ситуації з українською протиракетною обороною. За даними Reuters, у 2026 році Україна отримала від союзників лише близько третини тієї кількості ракет-перехоплювачів, яку отримала у 2025 році.
Чому саме PAC-3 настільки важливі для України
Patriot може застосовувати кілька типів ракет, однак для України особливу цінність становлять PAC-3 Missile Segment Enhancement — PAC-3 MSE.
Це сучасні ракети-перехоплювачі, розроблені передусім для боротьби з тактичними балістичними ракетами, а також крилатими ракетами й літаками.
На відміну від класичних зенітних ракет, які знищують ціль вибухом бойової частини поруч із нею, PAC-3 MSE використовує принцип hit-to-kill — фактично фізично врізається у ціль на великій швидкості.
Американська армія називає PAC-3 MSE одним із ключових елементів своєї багаторівневої протиракетної оборони. Ракета має підвищені дальність, висоту перехоплення та маневреність порівняно з попередніми версіями PAC-3.
Для України її цінність ще більша, оскільки саме Patriot залишається одним із небагатьох реально доступних засобів перехоплення російських балістичних ракет.
США виробляють близько 600 PAC-3 на рік
Сибіга звернув увагу, що американські виробничі можливості поки залишаються обмеженими.
Його оцінка у близько 600 ракет на рік відповідає відкритій інформації самого виробника Lockheed Martin.
У 2025 році компанія поставила рекордні 620 PAC-3 MSE. На початку 2026 року Lockheed Martin повідомила, що її виробничі потужності становлять приблизно 600 ракет щороку.
Тобто це не 600 ракет лише для України.
Цей обсяг має одночасно задовольняти потреби американських збройних сил та численних країн-союзників, які використовують Patriot.
Саме тому кожна додаткова партія для Києва фактично стає предметом окремих політичних і військових домовленостей.
Виробництво планують збільшити більш ніж утричі
Ситуація поступово має змінитися.
У січні 2026 року уряд США та Lockheed Martin уклали масштабну семирічну рамкову угоду про різке нарощування випуску PAC-3 MSE.
Компанія планує збільшити річні виробничі потужності приблизно з 600 до 2000 ракет на рік.
У квітні американська армія додатково уклала з Lockheed Martin контракт на 4,7 млрд доларів, спрямований саме на прискорення виробництва PAC-3 MSE.
Однак різко збільшити випуск ракет за кілька місяців неможливо.
Потрібно розширити підприємства, найняти персонал, збільшити випуск двигунів, електроніки та інших компонентів, а також наростити можливості десятків компаній у виробничому ланцюжку.
Тому для України головною проблемою залишається не те, скільки PAC-3 США зможуть виробляти через кілька років, а скільки перехоплювачів Київ отримає зараз.
США самі зіткнулися з дефіцитом
Україна конкурує за PAC-3 не лише з іншими союзниками.
Через війну на Близькому Сході Сполучені Штати самі почали витрачати значні запаси своїх високоточних і протиракетних боєприпасів.
Reuters повідомляло, що за п’ять місяців війни з Іраном американські сили використали значну частину запасів низки високоточних ракет. Особливо великим було навантаження на системи Patriot і THAAD.
За оцінками джерел агентства, США могли використати близько 65% доступних Patriot-перехоплювачів, призначених для оперативних потреб у цьому конфлікті.
Саме ця ситуація пояснює слова Сибіги про «геополітичні реалії».
Навіть за наявності політичної підтримки України фізичні запаси ракет обмежені.
Поставки Україні впали утричі
Напередодні президент Володимир Зеленський заявив, що у 2026 році постачання Україні ракет-перехоплювачів скоротилося приблизно утричі порівняно з попереднім роком.
За даними Reuters, проблема найбільше стосується боєприпасів для Patriot.
Це відбувається саме тоді, коли Росія, навпаки, збільшує кількість балістичних ракет у своїх атаках.
31 липня РФ здійснила масштабний удар по Києву, застосувавши 35 ракет, із яких 27 були балістичними. Через нестачу перехоплювачів українські сили змогли збити лише одну балістичну ціль.
Цей епізод показав проблему максимально наочно: навіть наявність батарей Patriot не гарантує захисту, якщо для них немає достатньої кількості ракет.
Загроза зростає ще й через КНДР
Одночасно Росія отримує додаткові балістичні можливості від Північної Кореї.
Українська розвідка повідомила про розгортання у Воронезькій області спеціалізованого ракетного підрозділу КНДР, який потенційно може мати близько 90 військовослужбовців, шість пускових установок та до 120 балістичних ракет.
Reuters також повідомляло, що з 2023 року Північна Корея могла передати Росії близько 150 балістичних ракет KN-23 і KN-24.
Таким чином виникає небезпечний дисбаланс: Росія розширює власний балістичний арсенал за допомогою КНДР, тоді як Україна має дедалі жорсткіше конкурувати за обмежений запас перехоплювачів.
Київ хоче отримати ліцензію на виробництво Patriot
Україна намагається вирішити проблему не лише додатковими поставками.
Сибіга підтвердив, що Київ веде зі США консультації щодо ліцензій.
Мова йде про можливість участі України у виробництві компонентів або безпосередньо ракет Patriot.
Наприкінці липня українська представниця у США Ольга Стефанішина також підтверджувала Reuters, що Київ веде переговори про отримання ліцензії на виробництво PAC-3.
Однак навіть у разі політичної домовленості швидкого результату очікувати не варто.
За оцінками, створення повноцінного виробництва таких складних ракет може зайняти кілька років. Reuters раніше повідомляло, що процес здатен розтягнутися приблизно до п’яти років залежно від формату домовленості.
Один із варіантів — мінятися місцями у виробничій черзі
Через це Україна одночасно шукає короткострокові рішення.
Одне з них — так звані production line swaps, коли країна, яка вже замовила PAC-3 і стоїть у виробничій черзі, погоджується передати Україні своє місце, а власні ракети отримати пізніше.
За даними Reuters, Київ уже вивчає такі схеми поряд із прямими закупівлями та майбутнім ліцензійним виробництвом.
Саме тому, за словами Сибіги, над питанням працює практично весь український дипломатичний корпус.
Країна може мати ракети Patriot у контракті, на складі чи у виробничому плані — і завдання української дипломатії полягає в тому, щоб переконати союзника тимчасово передати їх Києву.
Нові американські плани щодо збільшення виробництва до 2000 PAC-3 MSE на рік виглядають масштабно, але попит також швидко зростає.
Patriot використовують США, Німеччина, Польща, Румунія, Нідерланди, Японія, Південна Корея, Саудівська Аравія, Ізраїль та інші держави.
Lockheed Martin повідомляла, що PAC-3 обрали вже 17 країн.
Крім того, американська армія у вересні 2025 року уклала багаторічний контракт на 1970 PAC-3 MSE загальною вартістю 9,8 млрд доларів для США та іноземних партнерів.
Тобто виробничі потужності значною мірою розписані наперед.
Росія намагається перетворити дефіцит PAC-3 на свою перевагу
Для Москви нестача перехоплювачів стала окремим фактором військового планування.
Українська влада та західні аналітики неодноразово звертали увагу, що РФ збільшує частку балістичних ракет у комбінованих атаках саме тому, що їх значно складніше перехопити.
І якщо Україна витрачає дорогі PAC-3 швидше, ніж отримує нові, з кожним наступним масованим ударом можливості протиракетної оборони можуть скорочуватися.
Саме тому слова Сибіги про боротьбу «за кожну ракету» — не дипломатичне перебільшення.
Сьогодні одна додаткова PAC-3 може означати один збитий «Іскандер» або іншу балістичну ракету, яка в іншому випадку може влучити у житловий будинок, електростанцію чи інший критично важливий об’єкт.
І поки американська промисловість лише розгортає виробництво від нинішніх приблизно 600 до майбутніх 2000 ракет на рік, Україна змушена вирішувати проблему тут і зараз — через прямі закупівлі, передачі зі складів союзників, обмін місцями у виробничих чергах та переговори про власне ліцензійне виробництво.
