Після спалаху масштабного військового протистояння з Іраном Україна мала реальний шанс вийти на високомаржинальний ринок безпілотників-перехоплювачів у країнах Близького Сходу та закріпитися там у статусі провідного постачальника контрбезпілотних систем. Однак через регуляторні затримки, відсутність своєчасних експортних механізмів та тривалу нерішучість цим колосальним попитом зрештою скористалися виробники зі Сполучених Штатів Америки та Ізраїлю, які за пів року повністю зайняли цю стратегічну нішу. Про це повідомив представник українського оборонно-промислового комплексу в аналітичному розборі директора Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР) Валентина Бадрака.
Коли наприкінці зими 2026 року в регіоні розпочалася відкрита фаза бойових дій за участю Ірану, монархії Перської затоки зіткнулися з гострою потребою у захисті від масованих нальотів далекобійних ударних дронів-камікадзе та баражуючих боєприпасів типу «Шахед». Класичні системи протиповітряної оборони великої та середньої дальності виявилися надто дорогими у використанні проти дешевих роїв безпілотників: пуск зенітної ракети вартістю в мільйони доларів для збиття дрона за кілька десятків тисяч створював економічну асиметрію. Саме тому держави регіону активно шукали українські розробки, передусім швидкісні FPV-перехоплювачі та спеціалізовані легкі зенітні дрони, які довели свою надзвичайно високу ефективність і безпрецедентну рентабельність у реальних бойових діях проти російської авіації та ударних БПЛА.
Втім, за перші шість місяців відкритого конфлікту ситуація на близькосхідному ринку озброєнь зазнала докорінних змін. Поки вітчизняні компанії перебували в очікуванні регуляторного розблокування експорту з боку українського уряду та намагалися подолати бюрократичні бар’єри у вигляді високих зборів за видачу ліцензій, американські та ізраїльські оборонні гіганти оперативно запропонували власні альтернативні рішення. Компанії зі США та Ізраїлю не лише швидко масштабували лінійки спеціалізованих систем протидії БПЛА, але й забезпечили замовників повним пакетом гарантій, прямого державного сприяння, сервісного обслуговування та інтеграції у наявні регіональні протиповітряні контури.
Втрата близькосхідного вектора стала відчутним ударом по експортному потенціалу української оборонки. Робота на ринках багатих монархій Затоки могла б залучити в українську економіку мільярди доларів інвестицій, що дозволило б суттєво розширити виробничі потужності всередині України та профінансувати науково-дослідні розробки для фронту. Тепер українські виробники стикаються з доконаним фактом: американські та ізраїльські контракти вже укладені, ланцюги постачання законтрактовані, а вхідний поріг на цей платоспроможний ринок зріс багаторазово. Цей прецедент вкотре підтверджує, що в сучасній глобальній торгівлі зброєю технологічна перевага нівелюється за відсутності гнучкої та оперативної державної підтримки зовнішньоекономічної діяльності.
